Як польські лікарі ставляться до іноземних колег?
Лікарі із країн колишнього СРСР часто ставлять запитання: як до нас ставляться польські колеги? Ми вирішили підготувати цикл публікацій на цю тему для того, щоб наші читачі розуміли всі позитивні та негативні сторони кар’єри лікаря-іноземця в Польщі. Своїми враженнями поділяться лікарі, які отримали нострифікацію та на сьогоднішній день працюють у Польщі.
Ось що розповіла лікар з України, яка проходить стажування в Польщі з 1 березня 2020 р.:
«Під час післядипломного стажування ми вперше знайомимося з польськими колегами й особливостями польської охорони здоров’я на практиці. Я проходжу післядипломне стажування в клініці невеликого міста на півночі Польщі, отримую зарплату, і мій роботодавець оплачує всі необхідні податки.
Стажування почалося з хірургії. У цьому відділенні лікарі в основному чоловіки. Вони часто розмовляють на різні теми, у тому числі про свої захоплення, родини та проблеми. Спочатку вони ставилися до мене насторожено, але через кілька днів звикли, і виявилося, що хірурги дуже вимогливі. Їх явно не влаштовував мій рівень польської мови й відсутність досвіду роботи в хірургії.
Відверто кажучи, жінка в польському відділенні хірургії, як і в клініках пострадянського простору, часто сприймається не те щоб вороже, але не дуже приязно. Із цього приводу серед польських хірургів популярний жарт: «Жінка в операційній, як морська свинка – і не морська, і не свинка».
За місяць перебування в хірургії асистувати мене взяли тільки тричі. Але, з іншого боку, коли я проходила інтернатуру з урології в Києві, то за півтора року мене не запросили до операційної жодного разу. Тому тут справедливим є твердження, що все пізнається в порівнянні.
Утім, якщо жінка дуже хоче працювати в Польщі хірургом, то така можливість є. Принаймні, за працевлаштування не треба платити хабар. Треба пройти стаж й успішно скласти LEK для вступу до резидентури за цією спеціальністю. Хірурги в Польщі потрібні, тому й у слабкої статі є хороші шанси отримати роботу у відділенні хірургії.
Так вийшло, що початок мого стажування збігся з уведенням карантину. Лікарів перевели в режим «один лікар у відділенні + один на телефоні». Зрозуміло, що доходи польських хірургів у цей період суттєво знизилися, і за великим рахунком їм просто було не до мене.
Що стосується чергувань, то в нашому відділенні хірургії вони буквально нарозхват. Адже чергування – це чудова можливість добре заробити. А польські лікарі часто виплачують великі кредити за нерухомість, автомобілі. Тому вони не менше, ніж ми – іноземці, зацікавлені в постійному збільшенні доходу.
Наступне відділення, у якому продовжилося моє стажування, – пульмонологія. Тут теж усі лікарі виявилися чоловіками, але вони були налаштовані досить приязно – мене запрошували на обходи, бронхоскопію, лікарі із задоволенням ділилися досвідом та цікавилися, як ідуть справи з охороною здоров’я в Україні.
Однак пульмонологи мені нічого не дозволяли робити самостійно, і більшу частину часу я проводила за читанням медичної літератури. Утім, це не пов’язане з тим, що я іноземка, молоді польські лікарі, які проходять стажування, теж часто нарікають на те, що їм мало дозволено в цей період. Тому, якщо вам доведеться зіштовхнутися з такою ситуацією, не варто дивуватися та засмучуватися.
Найкраще виявилися налаштованими по відношенню до мене терапевти. У відділенні терапії колектив змішаний, тут працюють жінки й чоловіки. У терапевтичних відділеннях лікарів гостро не вистачає, тому є можливість багато чого навчитися. У всякому разі в терапії вам можуть уже на стажуванні дозволити вести пацієнта практично самостійно.
Найкраще враження на мене справили лікарі-резиденти. Резиденти 3-4 роки вже чимало навчені, особливо терапевти. У нашому терапевтичному відділенні працює лікар, який проходить резидентуру з гастроентерології. Він завжди готовий брати стажиста на ендоскопічні процедури, докладно розповідає про всі нюанси.
Якщо лікар-іноземець хоче після стажування вступити до резидентури з терапії, то це для польських колег, як бальзам на душу. Вони розуміють, що стажування проходить фахівець, який потенційно може залишитися працювати з ними у відділенні, і тоді ставлення до нього дуже дружнє.
Серед поляків, як і серед представників інших народів, є люди, відкриті для міжнаціональної дружби. Їх цікавить наша культура, кухня, причини еміграції та ін. Іноді польські лікарі запрошують нас у гості, зазвичай це трапляється на свята. Часто вони готові надавати допомогу. У цілому польські лікарі ставляться до колег-іноземців добре. Адже лікарі – це інтелігенція, тому в будь-якому разі лікар-іноземець не зіштовхнеться із грубістю та байдужістю з їхнього боку».
Далі буде…
Loading...
