evromed.org.ua » Наші лікарі в Польщі: досвід дитячого невролога з України

Наші лікарі в Польщі: досвід дитячого невролога з України

Ми продовжуємо знайомити наших читачів із досвідом лікарів із країн колишнього СРСР у Польщі. Усі наші співрозмовники пройшли нострифікацію та склали мовний іспит. Наразі більшість із них подали заяви на вступ до резидентури незалежно від подальшої процедури підтвердження спеціальності. Як кажуть, про всяк випадок. Сьогодні наша співрозмовниця дитячий лікар-невролог, яка працювала в українській поліклініці більше 20 років.

«Після української дитячої поліклініки польське відділення педіатрії, де пройшла більша частина мого стажування, це, можна сказати, «космос». Нам, лікарям, доступні всі необхідні методи діагностики та ліки. При надходженні пацієнта до стаціонару я призначаю йому всі необхідні лабораторні та інструментальні дослідження без направлення дитини до лабораторії та пояснень батькам, що за це треба платити. Тут усе за рахунок Національного фонду здоров’я», говорить лікар.

З якими захворюваннями Вам доводилося мати справу?

Спектр захворювань дуже широкий. Цукровий діабет, кетоацидози та кетоалкалози, бронхіальна астма, найчастіше в нас надходять діти з інфекційними захворюваннями сечових шляхів, рідко пневмонією. Але тут важливо зазначити, що якщо в дитини цукровий діабет або бронхіальна астма й вона надходить до стаціонару, то це означає, що вона у важкому стані й дійсно потребує госпіталізації.

У більшості випадків такі захворювання, як діабет або бронхіальна астма, підлягають корекції в амбулаторних умовах. Госпіталізації підлягають тільки важкі пацієнти, стан яких не вдається стабілізувати вдома або в поліклініці. Тому, як правило, у нас це або маніфест захворювання, або важка форма, яка важко контролюється.

Ви приймаєте пацієнтів самостійно?

Мене активно почали залучати до роботи практично з першого дня стажування. Спочатку було важко, тому що тут усі записи ведуться в медичній інформаційній системі. Там ми пишемо дані при надходженні пацієнта до приймального відділення, відразу в приймальному призначаємо перші найважливіші дослідження клінічний і біохімічний аналіз крові, аналіз сечі, за необхідності УЗД, рентген, МРТ та ін.

Потім на підставі даних фізикального, лабораторного та інструментального досліджень ми приймаємо рішення щодо необхідності госпіталізації або подальшого маршруту пацієнта. Наприклад, одного разу до нас надійшов хлопчик, у якого була підозра на анемію. Однак після результатів клінічного аналізу крові я зрозуміла, що в дитини найімовірніше лейкоз. Оскільки нашому маленькому пацієнтові була потрібна допомога вузького спеціаліста, то після узгодження із завідувачем відділу я направила його до відділення дитячої гематології.

Перші три місяці стажування я ходила приймати пацієнтів із досвідченим педіатром. До речі, ми з нею дуже подружилися й досі підтримуємо дружні стосунки. Через три місяці, коли я цілком освоїла інформаційну систему, вивчила ліки, які застосовують лікарі відділення, то почала приймати пацієнтів самостійно. Хоча, звичайно, узгоджувати питання госпіталізації та лікування повинна із завідувачем відділу. Але так роблять усі лікарі. Такі правила в нашому відділенні.

Які у Вас плани на майбутнє?

Я одержала досить високий результат на останньому іспиті LEK. З таким результатом я цілком можу претендувати на резидентуру за своєю спеціальністю. Звичайно, я подала заяву до резидентури з дитячої неврології. Якщо раптом не пройду конкурс, то залишуся в лікарні, де закінчую стажування, мені залишилося менше місяця. Роботу лікар із повним правом на професію (PWZ) може знайти завжди.

Безумовно, буду пробувати підтверджувати спеціальність «Дитяча неврологія». У мене все-таки великий стаж у цій сфері, і я б хотіла залишатися дитячим неврологом. Ми, досвідчені лікарі, звикли до гасла: «Дорогу подужає той, хто йде». Я все своє професійне життя дотримуюся його, і воно ніколи мене не підводило. Не підвело і в Польщі я всі іспити склала з першого разу. Сподіваюся, і надалі цей принцип працюватиме на мене.

Що б Ви могли побажати колегам, які ще вагаються, чи варто переїжджати до Польщі?

По-перше, не боятися. Усе можна подужати, якщо є бажання та мотивація. Я, наприклад, готувалася до мовного іспиту та нострифікації, не звільняючись із роботи. Тобто після роботи ввечері та на вихідні проводила час за підручниками, диктантами, презентаціями. І знаходила в собі сили.

По-друге, вірити в себе, але не переоцінювати себе. Я думаю, що, якщо людина змогла закінчити медичний університет, отже, й отримати нострифікацію вона зможе, якщо, звичайно, буде готуватися. Підготовка дуже важлива, і, як показує досвід невдалих спроб нострифікації серед наших колег, одних тестів із підручника LEPoLEK недостатньо. Тому третя порада поставитися до підготовки серйозно.