Яке завтра чекає на українських випускників медичних вузів? Частина 1
Частина 1. Назвати речі своїми іменами — це важливо!
Ця стаття написана саме для студентів та інтернів медичних вузів, і якщо вона буде малозрозумілою для немедиків – хай залишиться проблемою останніх.
Причина написання цієї статті
Проект Наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Положення про лікарську резидентуру», який 14 січня 2015 року був вивішений на сайті МОЗ для громадського обговорення. Законопроект іще не підписаний, і хай би це не відбулося взагалі. Але сам факт його появи показав, що український лікар, який і так є рабом системи, закабаляється нею ще більше.
А навколо — XXI століття, Інтернет, вільний і відкритий світ! І коли працюєш в європейській медицині і раптом читаєш цей наказ, ще пам’ятаючи про умови праці українських лікарів і медсестер, особливо після закінчення вузу – тебе охоплює відчуття повного «сюру».
Хочеться закричати: «Люди добрі! В Європі, починаючи з Польщі, лікар – Пан! Він заробляє достойно одразу після закінчення вузу. Його поважають в суспільстві. Та що в вас там, в Україні, відбувається?!».
Мало того, що після 6-річного навчання у вузі – 3 роки інтернатури. Це статус, коли ти нікому не потрібен: ні студент, ні лікар, нібито доросла людина, яку підвісили в стані непевності. Якби ж то були 3 роки інтенсивного навчання, професійного тренінгу, після якого молодий лікар твердо вставав на ноги! Але ні! Самому треба прориватися, пробиватися – до клінічних знань, до пацієнтів, до операційного столу. А тебе не пускають, не пускають… І більшість просто «забиває» на все.
А гроші, зарплата — це «порнографія», а не зарплата! Яка молода сім’я, яка машина, який відпочинок?! Добре, що є фармкомпанії, добре, що є аптеки, добре, що є медичний і фармацевтичний бізнес, бізнес взагалі – бо можна виживати, ура!
Я не говорю про ті випадки, коли за все платять батьки, казкові батьки молодих українських медиків! Ось хто фінансує молодих спеціалістів насправді! І хай ці слова будуть написані і переписані не раз. Честь і хвала батькам українських молодих медиків! І ганьба тим, хто підтримує і вдосконалює цю ідіотичну систему.
Так цікаво сидіти і пити каву з молодим українським лікарем у Варшаві, слухати його і бачити, як горять його очі, коли він розповідає про свій другий рік після закінчення вузу. Перевівшись на 5-й курс польського «меду», хлопець 2 роки провчився – і закінчив його.
Варто сказати, що в Польщі 1 рік після закінчення вузу всі випускники проходять staz podyplomowy. Він включає модулі з хірургіі, терапії, педіатрії, акушерства-гінекології та інших вузьких спеціальностей. Цей рік — для того, щоб визначитись зі спеціалізацією, яка найбільше подобається, підготуватись та здати LEK – Lekarski Egzamin Koncowy. Іспит – тестовий, і набрана кількість балів дуже важлива.
Саме ця цифра дозволяє конкурувати в отриманні спеціалізації, яка подобається. Щороку Міністерство охорони здоров’я Польщі виділяє близько 5 тисяч різних лікарських спеціалізацій. Там все – сімейна медицина, педіатрія, кардіологія і т. д. Процедура вибору дуже проста – отримавши результати LEK, зупинитися на спеціалізації, де твій бал є прохідним. (Читати далі …)
Loading...
